Коли заходить мова про архітектурну единбурзьку велич, уяву миттєво полонять кам’яні фасади, симетричні колонади чи сувора гармонія ліній. Не випадково місту присвоїли назву «Афіни Півночі», адже саме тут у XIX столітті розкрився неперевершений талант Вільяма Генрі Плейфера. Його роботи, окрім естетичних ідеалів, втілювали амбіції цілого покоління – прагнення об’єднати красу античного минулого з динамікою сучасного світу. Далі на iedinburgh.
Наш матеріал покликаний розглянути життя та творчу ношу одного з найвпливовіших архітекторів неокласичного стилю Британії. Ми підемо стежками його долі, від родинних початків до створення знакових споруд, що сформували вигляд теперішнього Единбурга.
Просвітницьке формування
Вільям Генрі Плейфер народився 15 липня 1790 року (хоча деякі джерела вказують 1789-й) на теренах Лондону. Сім’я із самого початку надихалася мистецтвом будівництва: батько, Джеймс Плейфер, працював архітектором. Після його передчасної смерті мати була змушена переїхати із сином до Единбурга, де опіку над ними взяв брат покійного чоловіка – професор Джон Плейфер. Він був непересічною фігурою: видатний математик, геолог, доволі впливовий член Просвітництва. Перебування в його будинку забезпечило молодому Вільяму постійне стимулювання до глибокого, науково обґрунтованого мислення. Дядько взяв на себе відповідальність за освіту небожа, закладаючи у нього міцну основу знань. Пізніше, несподіваним чином, вони відіб’ються логічною чистотою вибудуваних форм.
Хлопець здобував академічну освіту, відвідуючи лекції в Единбурзькому університеті та, можливо, навіть у вищому навчальному закладі Женеви – принаймні вивчав їхні програми через книги чи дядькові контакти. У 1809 отримав повноцінний університетський ступінь.
Зародження кар’єри
Завершення теоретичної підготовки допомогла Плейферу усвідомити необхідність набуття практичних навичок. Він пішов у помічники до відомого на той час майстра Вільяма Старка, який займав пристойну посаду у Глазго. Та на превеликий жаль, їхня співпраця довго не протривала. 1813 неочікувано приніс смерть Старку, тому юнаку прийшлося самостійно шукати власний шлях. Деякий час провів серед лондонських рубежів, допоки через три роки здійснив подорож Францією. Цей шалений круговорот поїздок дозволив йому збагатити інтелектуальний багаж безпосередніми спостереженнями за континентальним зодчеством класицистичних зразків, популярних у Європі.
Свій перший серйозний проєкт Вільям отримав у 1815 році, коли залучили до амбітного планування частини Нового міста. Пізніше доля подарувала можливість виграти конкурс завершити зведення Старого коледжу, розпочатого легендарним Робертом Адамсом. Успішне завершення такої знакової роботи дало неабияку впізнаваність серед локальних замовників.
Життєвий шлях закінчився 19 березня 1857 року. Його поховали на кладовищі Дін, де він раніше спроєктував декілька надгробків.
Почерк Плейфера
Архітектурний стиль митця визначають як неогрецький (Greek Revival). Його естетичне кредо полягало у суворій логіці, вкоріненій принципами античної давнини. Він тяжів до чітких ліній, строгих симетрій, бездоганних пропорцій, одночасно використовуючи канонічні елементи: потужні колони, пілястри, витончені фронтони та портики.
Однак визначальною рисою довіку залишатиметься майстерна гра світла й тіні. Завдяки віконним нішам, модулям карнизів, а також чергуванню фасадних заглиблень, архітектор досягав живого, пластичного ефекту. Унікальне північне сяйво Единбурга ідеально підкреслювало цю монументальність. Будівлі наче намагались бути динамічними.
Міський масштаб
Справжньою геніальністю слід вважати роботу над Калтон Гілл (Calton Hill). Вільям створив серію величних терас – Regent Terrace, Royal Terrace, Carlton Terrace. Розміщував їх таким чином, щоб максимально застосувати переваги рельєфу Шотландської столиці та забезпечити панорамні види на Firth of Forth. В одній зі своїх новаторських практик, він залишав забудованою лише одну частину вулиці, тоді як протилежна сторона відігравала роль відкритого простору/зелених насаджень.
Окрім того, простежується навмисна “зв’язаність” рідних конструкцій. Наприклад, географічне місце Національної галереї Шотландії (National Gallery) й Королівської шотландської академії (Royal Scottish Academy) продумувалося таким чином, щоб їхні фасади гармонійно “спілкувалися” у просторі, утворюючи єдиний мистецький комплекс.
Анатомія ключових проєктів
Хоча ми вже згадували найвизначніші споруди, однак істинне розуміння британського генія вимагає детального занурення:
- Old College. Тут Плейфер намагався стилістично змодернізувати внутрішнє середовище. Він зберіг загальну симетрію фасаду, але коридори, сходи, інтер’єри були повністю перероблені кресленнями. Спостерігається збереження ідеального балансу між наповненням і “повітрям” у залах.
- Пам’ятник Дугалду Стюарту. Митець взяв за приклад інший неперевершений зразок – Лісікрата в Афінах – аби сформувати витончену архітектурну форму для шотландського горизонту.
- Національний монумент. Вимагалося точне відтворення Парфенона як військового меморіалу – акт крайньої стилістичної точності. Незакінченість спорудження через брак фінансування лише посилила символічне значення: перетворився недосяжною мрією Единбурга про абсолютну велич.
