Барбара Діксон – ім’я, у якому лунає відгомін давніх кельтських балад, переплетений сучасними акордами. Її голос зберігає теплі нотки, наповнені силою та ніжністю. Навіть інколи проскакує північна меланхолія, котру передати здатна тільки справжня донька Шотландії. Народжена між дощами й вітрами Файру, вона зуміла піднятися з невеликих фольклорних клубів до блиску театральних підмостків Вест-Енду, не втративши притаманної їй природності чи людського тепла. Далі на iedinburgh.
Наш матеріал покликаний організувати цілісну мандрівку часом, простором і музикою. Ми розкриємо деталі неймовірного шляху Барбари крізь тісні британські паби до національного визнання. Особливу увагу приділимо тісним тенетам долі з “Північними Афінами”.
Народження голосу
Історія однієї з найвидатніших співачок Шотландії, Барбари Рут Діксон, бере свій початок 27 вересня 1947 року в містечку Данфермлайн (графство Файф). Дитинство дівчинки промайнуло серед чудових краєвидів Росайту, де батько працював кухарем на буксирному човні. Мати, родом із Ліверпуля, дарувала родині частинку англійської лагідності. Музика супроводжувала майбутню співачку майже з перших кроків: вже у п’ять років маленька Барбара почала освоювати фортепіано, а до дванадцяти її вірною супутницею стала гітара. Невдовзі сім’я повертається до місця народження юначки. Тут, за шкільною партою, дівчинка зустрічає свого наставника – Сенді Седдлера.
Підлітковий вік подарував можливість зазвучати у стінах місцевих фолкклубах. Це були так звані «floor spots» – короткі виступи, під час яких молоді артисти заявляли про себе перед невеликою аудиторією. Після виповнення сімнадцятиріччя, сповнена амбіцій, вона робить доволі рішучий крок: залишає школу заради переїзду до Единбурга. Вдень виконувала обов’язки сумлінного державного службовця Реєстру, а вночі перетворювалася виконавицею пісень. Творчий вир дає можливість співпрацювати з музикантами, імена котрих згодом стануть легендарними: Арчі Фішером, Джеррі Рафферті та Рабом Ноуксом.
Проте розриватися між двома абсолютно різними світами ставало дедалі важче. Поворотний момент настав у 1968 році. Тоді керівництво відмовило оформлювати шотландці відпустку для музичного виступу за кордоном. Барбара подає у відставку, остаточно обравши невизначену, але омріяну дорогу.
Епоха тріумфу
Роль вирішального поштовху зіграла участь у мюзиклі Віллі Рассела «John, Paul, George, Ringo … and Bert», прем’єра якого відбулася 1974-го в Ліверпулі. Бездоганний успіх вистави привів артистку на сцени лондонського Вест-Енду, де мелодійний голос молодої британки оцінив впливовий імпресаріо Роберт Стігвуд. Саме він запропонував їй контракт із лейблом RSO Records – прямий квиток до світу великого шоубізнесу. Вже у 1976 її сингл «Answer Me» зірвав усі глобальні чарти Британії, а регулярні появи на популярному телешоу «The Two Ronnies» остаточно презентували її образ мільйонам глядачів. Далі випустилася низка хітів: прониклива композиція «Another Suitcase in Another Hall» (мюзикл «Евіта»), пісні «Caravan Song» та «January February». Кульмінацією цього періоду слід вважати реліз «The Barbara Dickson Album» (1980); пізніше здобув платиновий статус.
Відкрилися й нові двері – пісенний театр. У 1983 році вона блискуче зіграла героїню місис Джонстон («Кровні брати» (Blood Brothers)), за що була ушанована престижною премією Лоуренса Олів’є як найкраща актриса. Наступний календарний період ознаменувався повторним зайняттям першого місця таблиці хітів. Дует «I Know Him So Well», записаний з Елейн Пейдж для концептуального альбому «Шахи» (Chess), здобув статус феномену. Трек тижнями утримував рейтингові позиції. Паралельно продовжила зніматися у телевізійних проєктах.
Настання 1990-х приніс творчості пані Діксон позначки творчої зрілості. Вона свідомо відходить від мейнстримної попмузики, знову звернувшись до фолку й акустичного звучання. Яскрава символізація відбулася через збірку каверів на Боба Ділана «Don’t Think Twice It’s All Right» (1992) та платівки «Parcel of Rogues», «Dark End of the Street». Також прослідковується її поява у таких популярних телесеріалах, як «Taggart» чи «Band of Gold».
Здобуті нагороди
Багаторічна відданість мистецтву не залишилася осторонь офіційного визнання. У 2002 році за видатні творчі здобутки Барбара Рут Діксон була нагороджена Орденом Британської Імперії (OBE). Статус найтитулованішої співачки Шотландії, підтверджений рекордною кількістю золотих та платинових альбомів, увічнився внесенням її імені до Зали слави шотландської традиційної музики. Скарбничка почесних звань поповнилася ще званням почесного наукового співробітника Ліверпульського університету Джона Мурса; нагородою від Variety Club of Scotland (2016). Попри всі регалії, серцем творчості уродженки Данфермлайна залишаються живі виступи. Через них виконавиця продовжує вибудовувати довірливі розмови з публікою, котра завжди насолоджується усіма опублікованими синглами.
