Роберту Ноксу вдалося здобути славу доволі одіозного медика, хірурга і природознавця.
Iedinburgh розкаже більше.
Найбільшу популярність йому принесло те, що він купував трупи. Так-так, ви не помилилися. Саме тіла померлих людей хірург купляв для того, щоб згодом використовувати їх для навчання студентів. Для цього він навіть мав своїх “постачальників”.
Але про все по черзі.
Ранні роки
Майбутній хірург народився в місті Единбург. Коли юнак завершив навчання в Royal High School of Edinburgh, він вирішив стати студентом Університету Единбурга, щоб вивчати там медицину.
Причому цікаво, що архіви цього навчального закладу містять дані про те, що Ноксу ніяк не вдавалося скласти іспит з анатомії.
Однак, як відомо, якщо людина чогось дуже хоче, то все навколо сприятиме тому, щоб її бажання збулося. Медицина була мрією Нокса, тому незважаючи на проблеми з анатомією, йому все ж таки вдалося приєднатися до заочного анатомічного класу відомого британського лікаря та анатомії Джона Барклая. Це ж згодом призвело його до успіху, і іспит з анатомії був успішно складений.
Початок практики
Після закінчення у 1814 році Единбурзького університету, Нокс почав свою практику. І першим місцем його роботи був лондонський шпиталь Святого Варфоломія (St Bartholomew’s Hospital), де він асистував військовому хірургу.
Коли в 1815 році Наполеонівські війни підійшли до свого завершального етапу, Роберт був співробітником брюссельського військового шпиталю. І цей період став вирішальним у його кар’єрі, тому що саме тоді він вирішив будь-що розвивати вивчення анатомії.
Адже він хотів досягти самовдосконалення у проведенні хірургічних операцій.
Для реалізації своєї ідеї вже навесні 1817 року Нокс приєднався до 72-го полку шотландських горців, з яким він поїхав до Південної Африки.
Пробувши там достатньо довгий час, до Лондона Роберт повернувся лише напередодні Різдва 1820 року. І вже в наступному, 1821 році, знову поїхав. Тільки цього разу пунктом прибуття став Париж, де згодом більше як рік хірург покращував свої знання анатомії.
Цікаво, що саме Париж “подарував” Ноксу людей, яких він вважав ідеалом і кумирами свого життя. Йдеться про Жоржа Кюв’є та Етьєна Жоффруа Сент-Ілера.
Повернення
Коли вивчення анатомії добігло кінця, Нокс повернувся до Единбурга. На календарі був 1822 рік.
А вже в 1823 році він був прийнятий до Королівського товариства Единбурга. До того ж варто зазначити, що цей рік лікар переважно приділяв час написанню статей. І, як не дивно, вони стосувалися не анатомії людини або хірургії, а зоології.
Але після приєднання до Королівського товариства, Нокс знову почав заявляти про себе, як про прогресивного хірурга.
Так, перед Королівським коледжем хірургів в Единбурзі (Royal College of Surgeons of Edinburgh) він представив план зі створення Музея порівняльної анатомії. Треба сказати, що ідея Нокса отримала підтримку і вже через 8 місяців він очолив новостворений музей.
Незвичайні уроки
Викладацька діяльність також була однією зі сфер самореалізації Роберта.
Так, з 1826 по 1840 роки студенти анатомічної школи Джона Барклая мали щастя насолоджуватися лекціями Нокса. Адже на відміну від своїх колег, Роберт проводив заняття дуже цікаво та захопливе. Проте місцями такі уроки містили інформацію, яка по-справжньому шокувала студентів.
Зокрема, хірург любив занадто деталізувати анатомічні описи, і окрім медичних відомостей встигав доволі іронічно висловлюватися про релігію і духівництво.
“Скупник трупів”
Як уже було сказано вище, велику славу Ноксу принесло те, що він скуповував тіла мертвих людей. Це отримало настільки сильний резонанс, що крім загальної слави, і численних згадок у друкованих виданнях, лягло в основу написання одного з оповідань Роберта Стівенсона.
Але почнімо з певної передмови.
Річ у тім, що у 1815 році до навчальних програм всіх медичних установ Великобританії анатомію ввели в набагато більших обсягах, ніж це було раніше. Але до того, як у 1832 році був прийнятий Анатомічний акт, медичні установи отримували трупи страчених злочинців.
Це був єдиний легальний спосіб отримання мертвих тіл для подальшого навчання студентів.
Проте початок ХІХ століття ознаменувався тим, що Кровавий кодекс було скасовано. А це означає, що і страти почали проводитися значно рідше. Тому виник справжній дефіцит трупів, що згодом призвело до того, що нормальне навчання студентів-медиків стало неможливим.
Через такі обставини великого поширення набула практика, пов’язана з тим, що лікарі нелегально купували трупи волоцюг, яких уже поховали і людей, які померли на вулиці. Але така практика не задовольняла Нокса. Адже в основі його викладання лежала “французька модель”, яка мала на увазі те, що на кожного студента припадав один труп.
І тоді “скрутне становище” Роберта вирішилося, ніби само по собі.
Восени 1827 року помер квартирант Вільяма Гера, який здавав житло в оренду. І тоді Нокс запропонував йому купити в нього тіло. Цей випадок і започаткував “трупний бізнес”.
Гер разом зі своїм спільником Берком зайнялися вбивством п’яниць і безпритульних з метою того, щоб потім продавати їх тіла Ноксу.
Їм вдалося вчинити шістнадцять вбивств до того, як 2 листопада 1828 року їх затримали. Звичайно, “співпрацю” хірурга і злочинців відразу було розкрито. Але Гер з Берком запевняли, що на моме покупки трупів лікар не знав про те, що людей було вбито спеціально.
Сумні наслідки
Ця історія навіяла на місто справжню паніку і страх. Таке явище також чудово “підігрівали” численні публікації у пресі.
Звичайно, все це призвело до безнадійного підриву репутації Нокса. І це всупереч тому, що жодних звинувачень йому не висували.
Населення почало його боятися, а будинок, де проживав хірург, “зазнав” нападу.
У Королівському коледжі хірургів, співробітником якого на той момент залишався Нокс, відчайдушно намагалися позбутися його. І все це влітку 1831 року змусило Роберта подати у відставку з посади керівника Музею порівняльної анатомії, який свого часу був ним же створений.
Однак такі сумні події не змусили Нокса зупинитися. Він так само продовжував нелегальну купівлю трупів і ведення приватних уроків.
Але остаточно діяльність Роберта занепала тоді, коли було прийнято Анатомічний акт 1832 року. Положення цього документа запровадили заняття з анатомії в кожному медичному університеті, і надали низку легальних способів купівлі трупів. Тому всі навчальні заклади почали отримувати трупи для проведення занять з анатомії цілком легальним та “чистим” способом.
Переїзд та завершення кар’єри
1841 рік ознаменувався смертю Мері Расел, дружини Нокса (вони одружилися у 1823 році) і одного з їхніх дітей. Ці обставини разом із переслідуваннями з боку чиновників змусили Роберта здійснити переїзд до Лондона. Але і там слава про минуле хірурга розійшлася дуже швидко. Тому влаштуватися за фахом було неможливо.
На життя Ноксу доводилося заробляти, займаючись медичною журналістикою. Він писав статті і книги, а також дуже рідко проводив публічні лекції з анатомії.
Останнім місцем роботи Нокса стала лондонська онкологічна лікарня, де він був патологоанатомом.
Земний шлях відомого та одіозного хірурга завершився 20 грудня 1862 року. Могила Роберта Нокса знаходиться на території цвинтаря Brookwood Cemetery.